Україна

Автор: Лілія Мандзюк

Так гарно й чисто в цій країні:
Річки, долини і поля...
Та наймиліш на Україні, -
Вона моя, моя земля!

Не знаю як, мені здається,
Там кращий спів у солов’я,
Ріка жвавіш тіче, барвінок в’ється,
І не тужлива пісня в журавля.

Там рідний сад, рідні простори,
Свої наорані поля.
А прийде ніч, то в небі зорі
І місяць ясний бачу я.

Вони є й тут, і тут їх бачу,
Думками лину в далину.
На зустріч з рідними не трачу
Надію, з вірою живу.

Приємно є разом зустрітись,
Разом дивитись в небеса.
Радіти разом, веселитись,
І славить Бога за життя.

На Україні гудуть бджоли,
Там в тата пасіка мала.
Свої льохи там і комори,
Криниця, ще від дідуся.

Свої там люди, мова, пісня,
Свої культура, етикет.
Мій родовід ген-ген розрісся,
Хтось маляр був, а хтось поет.

Мої там мама і бабуся,
Там тато, (дідуся нема).
На рідній мові добра вчуся,
І його втілюю в життя.

З братами можу розмовляти,
І, як дитина, жартувать.
Служить їм можу, помагати,
І щось смачненьке готувать.

Там кіт є свій, точніше троє,
І два чудових гарних пса.
Там коні — два, і ті, обоє,
Життя не мислять без вівса.

Там рідне все: хвіртки, хатини,
Своя домівка і село.
І від старого до дитини,
Бажають мирно щоб було.

В моїм ти серці, Україно,
Тебе з країн найбільш люблю.
Молюсь за тебе, Батьківщино,
Щоб в всіх серцях добро жило.

В краю далекім я сумую,
До Тебе лину у думках.
Тут мови рідної не чую,
Тебе я бачу часом в снах.

Дав Бог мені в толбі родитись,
Й тобі бажаю послужить,
Щоб міг народ мій звеселитись,
Без тягарів, без ярма жить.

Хай в кожнім серці буде світло,
Хай в кожнім серці буде Бог.
Єднаймось, люди, так потрібні
Нам єдність, мудрість і любов!