Знову кличуть до телефону

Автор: Неля Романовська

Знову кличуть до телефону
Настирливі голоси?
Покажи своїй донечці поле
І волошки в косу заплети.
Хай малює, торкнися до щічки,
І в альбомі ромашку приклей.
Знаєш, зараз багато у світі
Матерів, що не мають дітей.

Та чужа і настирлива тьотя
Забирає в неї тебе?
Це недовго триватиме. Доти,
Поки виросте і відійде
У світи. І кожного разу,
Коли ти подзвониш донці.
На тебе не матиме часу,
Бо телефон у руці.

...Що буває у світі гірше,
Ніж байдужі батьки й матері?
Є в нас місія важливіша,
Аніж лайки й коментарі.
	Може нам таки спам ятатись,
	Утікаючи від скорбот,
	Щоб це далі не передати
	Як якийсь генетичний код.
Не блукати в в чужих подіях,
Не смішити собою всіх...
Наші діти ще трохи мріють,
Що ми похвалимо їх.



Вони просто голодні на ласку.
В них забрали обіцяний рай...
Розкажи синочкові казку
Про героїв йому прочитай.

Посади собі на коліна
Малолітнє дитя своє.
Серце, усмішка твого сина -
Найдорожче, що в тебе є.

І яке ми будуєм суспільство
Із відкинутих нами дітей,
Ми чекаємо в хроніках, звісно,
Все нових і нових гостей,
І не бачимо те, що під носом.
Наші діти - жорстокі і злі,
Бо не влито любові досить
У горнятко малої душі.

Знову кличуть до телефону
Настирливі голоси?
Відведи синочка у поле
І за вітром змія пусти.
Покажи йому гнізда качині,
Заспівай колискову на сон.
Хай відчує, що він важливий,
Важливіший за телефон.