Щоби між нами і дощем був дах...

Автор: Неля Романовська

Насправді, то не так багато треба:
		Щоби між нами і дощем був дах,
		Людей, котрі би думали про тебе,
		І щоб вони були у твоїх снах.
		Для втомленого мозку - карантину,
		Щоб оцінити дещо...  Хоч колись.
		В каструлі суп, буханочка хлібини,
		А без компоту можна обійтись.
Ми - королі, які насправді - голі...
Та можемо почати все з нуля.
Не гнути спини, щоб дісталась молі,
Наприклад, шуба норкова твоя...
		Замовкли сцени, подіуми, біржі,
		Накрила тиша грішний колізей.
		А поруч - вічне, миле, найрідніше:
		Нарешті, час знайшовся для дітей.
	Це ж треба, можна подзвонити мамі,
	Зробити те, що просто би не встиг:
	І ластівку згадати... з орігамі,
	Зітерти пил, що впав на Книгу Книг.
Це перша спроба людство зупинити,
Що розриває колесом шосе.
Семантику згадати в слові "жити",
Смиритися, що знаємо не все.
		Панічний страх, коли серця голодні,
		Застукав нас зненацька буревій.
		Бо віра не росла напередодні
		Таких різких і знакових подій.
І що зупинить вірус? Катаклізми?
Яку пігулку пити від тривог?
Піднятися б над власним егоїзмом,
Згадати, що над нами ще є Бог.