Коли втома...

Автор: Виктория Александровна Осипенко

Чомусь так сильно ниє в відчуттях,
Чомусь здається,що розтанув ранок.
Так...Забувається, що є життя,
Не просто дихать,а ловить світанок.

Ловити кожен дотик у Христі,
Чекати відповідь, коли не спиться.
Коли здається,все,мабуть, я не Твоя,
Та відчувать обійми-от вже й тиша сниться. 

Чомусь в людині є таке чудне, 
Не просто жити,а себе крутити.
Чомусь потрібно босим, по розкаленим вуглям, 
Тоді лиш розуміння в небо полетіти...

Туман...Який густий туман.
Невже забула,нащо Ти призначив?
Навіщо ця моя хода,
У світ предивний та нещасний?

Та лиш в Тобі насититься душа,
Свобода прийде та любов жива!
В Тобі на серці радість,відступа журба,
В Тобі у кров заллється щирості жага!

Ні,не забула!Ні,Ти завжди поруч!
Чи я у роздумах, чи у ві сні.
Чи в егоїзмі плаваю холоднім
Коли, майже,немає почуттів.

В Тобі тепло і насолода,
Які не можна передать.
І спокій мій,безвітря втома,
Які не можна описать.

Тобі,мій милий Ісусе,
Вклонюсь,очей не підійму.
Тобі хвала та вічна слава,
За все ,що маю і люблю!