БУРЯ #1

Автор: Юлія Лапушанська

Я виходжу на вулицю та вдихаю повітря:
[тут] воно якесь дієздатне, свіже.
Приємний аромат проникає так глибоко,
Що запускає процеси на рівні душі
та доходить до Духу.

- Знаєш, я би хотіла завжди жити тут, мати машину та приїжджати у місто.
- Толлі, це буде [насторожено відповідає Кор.
Оглядаючись, щоб ніхто не побачив /
чи то не почув].
Я бачив про це сон: кілька років тому.

Дружина заспокоюється та відходить.


Так добре бути на дачі.
Я вдихаю, продовжую вдихати повітря.
Воно [тут] таке особисте, близьке:
таке не передати словами.
Наче розпадається тіло на всі
[з всіх можливих] клітини.
І вже немає тебе – лишається
лиш причетність до Бога.

Я виходив [у рівні між атомами СО2] так часто,
Я проникав [у молекули кисню] так глибоко,
Але нікому не кажіть про це –
це секрет [глобальної величини]

«Знаєте... – Толлі уявляє, що говорить
до багатомільйонної аудиторії.
- Хочу вірити, що я завжди буду з Ним.

Бог подібний до чистого кисню, Він
– Життя. Він усе: Мій Бог.
З Ким ж залишатися, під
покровительством Кого
жити обираєте Ви?»



Послухаємо молитву Толлі:
-	Боже, коли закінчиться
потік цього повітря, можливо,
Ти допоможеш мені взяти з
собою трохи в банку,
Аби випускати його в квартиру,
доки ми там живемо [частково]?

Грім наче обійшов Небеса.
«Це справді було так чи мені здалося? Господь?!.»


Пішла сильна злива.