Про героїв віри

Автор: Леся Данильчик

Читаю часто про героїв віри,
Котрі страждали тяжко за Христа,
Котрі всім серцем Господа любили
І за Ісуса віддали життя.

Їх не лякало смерті гостре жало,
Ішли смиренно і без нарікань
Слова Христа постійно пам'ятали,
Що й Сам пив чашу надважких страждань.

Хіба вони не прагнули пожити
І споглядати на землі красу?
Хіба їм не хотілося любити
Своїх близьких, своїх батьків, сім'ю?

Та, коли їм прийшлося вибирати:
Життя в достатку, але без Христа,
Вони за Бога прагнули вмирати,
Аніж без Нього жити у гріхах.

Коли їх гнали, били й катували,
Вони дивились на Голгофський хрест,
Де кров із ран Ісусових стікала,
Де, як розбійник, Сам Господь помер.

За честь було їм за Христа страждати,
Бо Він - Безгрішний за гріхи вмирав,
І навіть на хресті, як був розп'ятий,
Любив людей і їх й тоді спасав.

Тому і послідовники Христові
Робили так, як заповів Ісус,
І до кінця чинили Божу волю -
За це ішли на смерть або в тюрму.

І кожен з них, немов зерно пшениці,
У землю впавши, уродило плід.
Багато ще людей тоді спаслися,
Як бачили велику віру їх.

І ті, яких весь світ був недостойний,
Тинялися в ущелинах землі,
Блукали по печерах і по горах,
Замучені, голодні, ледь живі.

Якби ж не послідовники Христові,
Чи ми б пізнали Господа шляхи?
Чи ми б почули Боже Святе Слово,
Якби страждань боялися вони?

Бо цю свободу, що сьогодні маєм,
Виборювали потом і слізьми
На півночі, в лісах, в холоднім краю
Чиїсь батьки, і доньки, і сини.

Й коли в житті нам вибрати прийдеться:
Життя в достатку, але без Христа,
Згадаймо, що лиш вірні й чисті серцем
Його зустрінуть в синіх небесах.