Ти вчиш мене, Боже, любити людей

Автор: Леся Данильчик

Ти вчиш мене, Боже, любити людей.
Навчання ж дається нелегко,
Бо інколи я, наче той фарисей,
За іншими стежу здалека.

Ти вчиш не дивитись на їх помилки,
Усе покривати любов'ю,
Та часто так важко той біль понести,
Коли хтось поранить стрілою.

Коли хтось говорить відверту брехню,
Лукаво всміхаючись в очі,
Як можна любити людину таку,
Що зло мені вдіяти хоче?

А Ти мене вчиш пробачати таких,
Образу в душі не тримати,
Нещирих, пихатих, байдужих і злих -
Усіх мене вчиш пробачати.

Любити - найважчий урок у житті,
Бо кожного дня новий іспит.
Питання з "Любові" порою важкі,
Не можу на всі відповісти.

А Ти мене, Господи, вчиш знов і знов,
Щоб я працювала сумлінно,
Аби оцей іспит з предмету "Любов"
Здала я Тобі на відмінно.

Нелегко учитись - відверто скажу,
Та приклад, який Ти залишив,
Дає мені завжди життєву снагу
Триматись в любові стійкіше.

Ти вчиш мене, Боже, любити людей,
Тому допускаєш так часто,
Щоб хтось прокричав мені слово гірке
Й лукаво у слід посміявся.

Навчаюсь щоднини, хоч важко мені,
Та хочу я бути, як Вчитель,
Що все потерпів: і насмішки, і біль,
І не зупинився любити.

Й коли я не хочу любити людей,
Тримаючи в серці погрози,
Дивлюсь на Голгофу, де тихо з очей
За мене течуть Твої сльози.

Ти кров'ю Своєю любов утвердив,
Її крізь віки не спинити.
Дай сили й терпіння, Ісусе, мені
Людей так, як Ти, полюбити.