ВЖЕ П'ЯТИЙ РІК...

Автор: Лариса Железняк

Вже п’ятий рік іде війна -
важкі ці роки…
І намагається вона
забрати спокій.

Краде і світло і тепло
в домівках наших.
Щоб людям з кожним днем  було
все тяжче й тяжче.

Є у війни така мета:
любов здолати,
і щоби вмерла доброта,
й зростали втрати.

Забрати у дітей батьків
війна бажає,
синів забрати в матерів
так поспішає.

І прагне у людських серцях
надію вбити,
і поселити там свій страх
і біль розлити…

Така біда вже п’ятий рік 
у Україні.
Та ворог подолать не зміг
нас і донині!

Бо ж  вічно люблячий Ісус
із нами поруч!
Й молитви линуть з наших вуст
у всяку пору!

Не впасти в відчай  Божий Син
допомагає,
і забирає біль ту Він,
що серце крає. 

І, коли сил уже нема -
так статись може -
Він нас з любов’ю  підійма,
і віру множить.

Долиною із Ним ідем,
де смертні тіні…
І щастя тільки з Ним знайдем,
і будем вільні!

Біди дорога не проста -
це кожен знає.
Надія ж наша на Христа
лише зростає! 

Ти бачиш нас, Ти чуєш нас,
Спаситель, з неба.
Ми   на колінах у цей час 
благаєм Тебе:
 
Помилки нам усі прости,
гріхи й провини.
Страждання шлях Ти скороти
для України.

Хай сльози наших матерів
від щастя будуть!
Нехай  пташиний лише спів 
нас вранці будить!

Пшениці море золоте 
хай зір наш тішить,
калина під вікном цвіте
і стигнуть вишні!

Хай падають дощі рясні,
 хай зорі сяють!
І вдячності Тобі пісні 
завжди лунають!