Хотілось звершень

Автор: Юлія Тонего

Хотілось звершень, перемог великих.
І не для себе, для Твоєї слави.
Хотілось жертв принести не безликих,
А тих, що мали б золоті оправи.

О, як хотілось все Тобі віддати,
Усе найкраще, що в собі я маю.
Тобі найкращу пісню заспівати,
Найкращий цвіт життя свого розмаю.

Хотілося… Але була безсила
Й не знала, як мені перемагати.
І жертв багато мала, та не вміла
Оту найкращу Тобі, Боже, дати.

Ну а коли у себе зазирнула,
То доброго там не знайшла нічого.
І враз слова пісень усіх забула…
Що ж дам Тобі з усього життя свого?!

Як же прославлю я Тебе, мій Спасе?
Чим за любов Твою, Господь, віддячу?
Хотілось принести усе й відразу,
Але найкращого в оцім усім не бачу.

Й коли в розпуці впала на коліна,
То ніжно так до мене Він промовив:
«Ти на Голгофу подивись, дитино,
Розп’ятого на ній згадай ти знову.

Бо смерть оця – найбільша перемога,
Найкраща жертва в золотій оправі
І найгарніша із пісень для Бога,
Що будь- коли могла б Його прославить.

У ній звучить мелодія любові,
Що цілий світ собою обіймає.
Звучить надія, що в краплинах крові
Прощення кожен грішник тепер має.

І ти, дитино, щоб перемагати
І мати жертви, що приємні Богу,
Навчись себе для інших розпинати,
Навіть якщо не варті вони того.

І щоб в словах твоїх у ту хвилину
Була любов до всіх, хто тебе судить.
Оце та пісня, що до неба злине,
І серед всіх найкраща вона буде.

Ну а в собі ти не шукай отого
Найкращого, щоб принести Творцеві.
Смиренне серце лиш віддай для Нього
І свою волю підкори Отцеві».

Отак сказав Він… Я все зрозуміла:
Мені з Голгофи треба починати.
Лиш там, в Розп’ятім, вся краса, вся сила,
Лиш там найкраще зможу я віддати.
***