Моя прекрасна половина

Автор: Любовь Павлюченко

О, Моя прекрасна половина! 
У піснях, віршах до тебе лину. 
Синім проліском всміхаюся тобі, 
В радості з тобою і в журбі. 
Із любовію дивлюсь у твої очі, 
Бо в очах твоїх небесна синь. 
В них і ясний день і темні ночі, 
І любов, і таїна, і щось пророче. 
Темінь ночі ти під ноги кинь, 
Хай лиш сонце світиться в очах, 
І ніколи не бентежить тебе страх. 
Ніжная Моя ти квітко! 
Вірная Моя лебідко! 
Чистая, немов вісон. 
Наяву ти, це не сон. 
Часом тиха, як вода, 
Часом ти Моя біда. 
Але Я тебе люблю усяку, 
Бо відмічена Моїм ти знаком. 
Я люблю тебе Моя ти панна, 
Диво-діво, весна незрівнянна. 
Владная і грізная царице, 
Веснонько Моя, ти свіжо лиця. 
Так і хочеться услід тобі дивитись, 
А в очах твоїх – навіки утопитись. 
Пив і п’ю із твого джерела, 
Бо ти з розуму Мене звела. 
Квітами впаду тобі під ноги. 
І зрівняю Я для тебе всі дороги. 
Сміливіше, любонько, ступай. 
Сміливіше руку, руку дай. 
Біль і рана, і Моя ти мука, 
Дай же по скоріше мені руку. 
Дай же руку, нумо на коня! 
Бо роса упала вже зрання. 
Конику, лети ж бо швидше вітру! 
Я твій смуток, біль і сльози витру. 
Неси коню нас в далекий край 
В той зелений і квітучий гай. 
Де колись, давно з тобою, 
Ми були щасливими обоє. 
Де навіки ми в одно злились 
Мужем і жоною нареклись.