Сіяння і жатва

Автор: Леонид Полинко

Весняним сонечком зігрітая земля
Вже дихає терпким ранковим паром
Невтомні руки у сільського трударя
Зерно засіють в землю незабаром

Під   тягарем   промоклої   ріллі
Вмираючи, воно подасть свій голос - 
Ростком зеленим виб’ється з землі
Й зав’яжеться на ньому плідній колос.

А сонце , вітер, дощик  грозовий
Свою над колосом довершать справу
І  схилиться до долу він тяжкий
Господарю на радість і на славу…
***************************
…Духовний світ – теж має сіячів
Які  мов  ниву – душі засівають
Одні з благоговінням - плачучи
А інші – вітер  лише піднімають.

Одні  несуть  – добірнеє  зерно
Господнього  зціляючого  Слова
Зневажники ж, погрязші у багно
По полю лиш розсіюють полову.

Та в жатви й сіяння закон твердий
Що сієм ми – подібне будем жати
Як  хтось  у  ниву  висіяв  кукіль
Там доброго зерна не слід чекати.

А    ось  від  серця – сіяне  добро
В свій час, добром і одізветься
Якщо з ненавистю розсіює хтось зло
Воно як бумеранг назад вернеться.

Якщо в серденька дітям заложить
Зерно Святого Істинного Слова
То скільки в світі цьому будуть жить
Воно в них проросте, і дасть Життя основу.

Слова Життя, іх змалку поведуть
По вузенькій стежиночці, до Неба
Батьки зістаряться, ім діти принесуть
Спокійну старість ,  хліб й до хліба.

Нехай на себе ремствують батьки
Що мали лиш світські пріоритети
Розваги  , п’янки,  грішні  балачки
Що діти іхні, люблять лиш бенкети.

У   сіяння  та  жатви  свій  закон
Посіяне – в  рази  воно  зростає
Хто  вітер  сіє  злісним  язиком
В житті той бурю сильну пожинає.

Хто ж сіє між братами ворожбу
Вона в свій час і  іх  торкнеться
Хто починає з ближніми тяжбу
Від  дому  того  мир  візьметься.

Наш жодний день не має вороття
І нам про це  потрібно усім знати
Хто  на  землі  не сіяв  у  Життя
Життя  у вічності не  буде мати.

О  дай  Господь нам  сіяти  Святе
Що вже повік не буде мати тління
Яке  у   добрих   сходах  проросте
Й  пожате  нами  буде у Спасіння.