Я б напевно не стала мінятись...

Автор: Лілія Мандзюк

Я б напевно не стала мінятись, 
Якби,  Бог,  не пізнала Тебе. 
Не хотіла, живучи, смирятись,
Бо вважала за добру себе. 

Я б не стала шукати прозріння, 
Каяття і спасіння душі, 
Як не чула би я про нетління
І життя, що в Ісусі Христі. 

Залишилася би я з гріхом в серці, 
Самолюбно простуючи в світ. 
Відчиняла б для примх тіла "дверці", 
Без тривоги, що дам Богу звіт. 

Так й жила б...Скільки раз я згрішила!..
Так й жила б...Та Ісус допоміг. 
Його погляд Любові зустріла, 
Він покликав: "Йдем разом вперід". 

Ця Любов мене так полонила, 
Не у рабство - на вільність, життя! 
Крила віри у серці зростила, 
І назвала: "Моє ти дитя". 

О, Любов! Як велика це сила, 
Ти без пут людей робиш своїми. 
Ти із Богом мене поріднила. 
Дай, щоб Тебе, Любове, цінила.