Життя

Автор: Леся Данильчик

Життя летить, немов у вирій птах,
Спішить вперед, назад не озираючись.
І ніби вчора ще тебе носили на руках,
А завтра йтимеш ти, об палицю спираючись.

Життя - то сон, прокинешся - й нема,
Як пара, що на мить лише з'являється.
І день за днем так швидко промина,
А в пам'яті лиш спогади лишаються.

Життя прожити можна тільки раз,
Моменти, що були, уже не повторити.
Уже ніколи не вернеться час,
Його, на жаль, нічим не зупинити.

Не знаємо, коли прийде пора кінця.
Обірветься життя, немов тоненька нитка,
І кожна його мить, як спалах каганця,
Пройде перед очима тихо й непомітно.

А потім буде суд... І треба знати це,
Що перед Богом нам прийдеться всім постати,
Бо то ще не кінець, фінал життя - не смерть,
Фінал життя - то старт, то вічності початок.

Від нас залежить, де ми вічність проведем,
І вибір треба цей зробити на землі:
Чи будемо старатися й зусилля прикладем,
Чи в суєті земній змарнуєм наші дні.

Бо кожному Господь дає спасіння шанс,
Лиш треба бути пильними, його не упустити.
У двері серця Бог так стукає весь час...
Але чи чуєм ми, чи хочемо відкрити?

І дав би нам Господь життя прожити так,
Щоби в воротах вічності не плакали й жаліли,
А тільки б щира посмішка сіяла на устах,
Щоби спасінням вічним ми всі тоді раділи.

Попереду чекатимуть нас іспити складні,
І знаю, що нелегко нам у дорозі буде.
Поміг би нам Господь отак лічити дні,
Щоби набути в них нам серце дуже мудре.

30.03.2019