Так часто

Автор: Леся Данильчик

Так часто ступаю долиною пла́чу,
Що сльози з очей моїх линуть рікою.
Стараюсь іти, та дороги не бачу,
Й немає людини якоїсь зі мною.

Та поруч завжди, хоч не бачу очима,
Ісус йде зі мною й мене підкріпляє.
І серце знаходить у Ньому спочинок,
Й Своєю любов'ю Господь зігріває.

Так часто у душу приходить неспокій
І сіє тривожні думки, немов кукіль,
Хиткі та невпевнені робляться кроки,
І я опускаю знесилені руки.

Тоді Бог говорить: "Отямся, дитино,
Дивися, як ворог душі торжествує,
Хоч як буде важко - тебе не покину!
Відважною будь - хай душа не сумує!"

Так часто себе відчуваю чужою,
Де рідних моїх є багато по крові,
Бо в їхніх очах виглядаю смішною,
Мене вони слухати ще не готові.

Тоді мені каже Господь: "Ти молися,
Любов'ю своєю покрий їх провини,
Думками своїми назад озирнися:
Помилую їх, як тебе я помилував."

Так часто безсила назустріч йду вітру,
В молитві гарячій до Бога взиваю,
А Він підкріпляє мою слабку віру,
Пройти крок за кроком мені помагає.

Й коли в боротьбі мені ворог шепоче:
" Тебе Бог покинув, ти зовсім сама..."
Підводжу до неба заплакані очі,
Й мене піднімає Господня рука.

* * *

Можливо, й тобі зараз важко, мій друже,
Несила піднести у небо свій зір,
Та знай, що Ісусові ти небайдужий,
Тобі Він поможе, у це твердо вір.

Зневіра і відчай - для кволих дорога...
Ми ж сили черпаєм з небесних струмків,
Ми ж діти маленькі Великого Бога!
Йому за все слава повіки-віків!