Стараюся ховати свої сльози

Автор: Леся Данильчик

Стараюся ховати свої сльози
І плакати не хочу між людьми,
Вони, на жаль, утішити не в змозі,
Коли нестерпно боляче мені.

Стараюся не відкривати серце
Тим, хто поранитить і не пощадить,
Хто гарно прямо в очі посміхнеться,
А за спиною ніж уже гострить.

Так важко зневірятися у людях,
Бо ранять рідні, ранять і чужі...
Буває, що, послухавши, осудять
Й лишать відбиток темний на душі.

Буває, що хтось слухає й не чує,
Бо рана є у кожного своя,
Котра щоночі і щодня турбує,
Яка болить сильніше, ніж моя.

Та на людей образи не тримаю,
Бо і сама десь ранила когось,
Пробачення просити я стараюсь,
Як людям біль завдати довелось.

Стараюся ховати свої сльози,
Не покажу їх навіть і близьким...
Впаду до ніг Ісуса - Він поможе,
Все розкажу й поплачу перед Ним.

Лиш Він мене утішити уміє:
Лікує рани, ставить пластир Свій,
Без слів мене Спаситель розуміє,
І поруч з Ним зникає лютий біль.

Перед Ісусом відчай не ховаю,
Як прихилюся на коліна знов,
Йому, що є на серці, відкриваю,
Звільняючись від остраху оков.

І твердо знаю, якщо всі забудуть,
Не буде близько люблячих людей,
Є Той, Хто знає весь мій біль і смуток,
Хто буде поруч і вночі, і вдень.

Бо істинна утіха тільки в Бозі,
Надійний захист під Його крильми,
Я виллю перед Ним гарячі сльози,
А плакати не буду між людьми!

20.11.2021