Нанівець

Автор: Неля Романовська

Колись ти зійдеш нанівець.
Усе земне має зотліти.
Так як мільярди тих сердець,
Що почали з палеоліту.
	І ти здивуєшся, земля,
	Буде крутитися без тебе.
	Натомість миле немовля
	Народиться, всміхнеться небу.
І що залишиш чи візьмеш?
Ті палки, що вставляв в колеса?
Амбіції, майно... Авжеш...
Душі не треба цього пресу.
	Бо є у світі суєти,
	Щось глибше, ніж попкорм і стейки. 
	Чим заряджається завжди 
	Твоя духовна батарейка?
Ти досі дихаєш - це приз.
То обживи ще цю планету
По-новому. Не падай вниз,
А душу підготуй до злету.
	Пробач, прости і відпусти
	Тоді не буде так тривожно.  
	Не всі хрести треба нести
	І гріх в собі здолати можна.
Здушити невгамовну плоть 
Приборкати гнилі потреби.
І ти здивуєшся, Господь,
Любов пролиє через тебе.