Марія біля гробу

Автор: Юрій Вавринюк

Холодний камінь тиснув важко груди 
І бовваніла скеля, як мара. 
За що ж ви так, за що ж ви, черстві люди, 
На смерть судили вашого Царя? 

Куди піти? До мертвого в печеру? 
Не чує Він з-за сірої стіни. 
А Він дав мир, Він дав життя і віру, 
Він спас мене від влади сатани. 

Ішла Марія. Ранок витер сльози. 
Ось вже могила. Спогади болять. 
Стиснули серце вранішні морози. 
...В могилі — пустка. 
...Ангели стоять. 

Схилилось небо, слухало новину. 
Слова котились росами в траву. 
«Христа немає!» — линуло в долину... 
...Вставав Великдень, гонячи пітьму. 

«Христа немає?» — билося у грудях. 
«Він є... Живий! Я серцем чую це. 
Нехай мене зневірену осудить 
Його святе скривавлене лице». 

Побігла жінка. Камінь ранив ноги. 
Святковим дзвоном серце калата. 
«Воскрес Учитель!» — зойкнула з порога 
Змертвілим учням вмерлого Христа. 

«Ісус живий!» — все місто гомоніло. 
«Життя воскресло», — плакали сліпці. 
І не шукала вже Його Марія, 
І не втирала сліз на всміхненім лиці...